Учителів багато, а вчити нікому - 22 Жовтня 2014 - Вчителі історії Яремчанщини
Середа, 07.12.2016, 17:28
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2014 » Жовтень » 22 » Учителів багато, а вчити нікому
09:42
Учителів багато, а вчити нікому

Ігор Лікарчук

Цікавий і повчальний експеримент провів один із регіональних центрів оцінювання якості освіти спільно з департаментом освіти облдержадміністрації. Учителям було запропоновано скласти тести, укомплектовані завданнями, що використовувалися у 2008–2012 рр. для проведення зовнішнього незалежного оцінювання їхніх випускників. 

Результати шокували не лише працівників регіонального центру оцінювання якості освіти, а й чиновників від освіти. Правильно виконали всі завдання, які були включені до тестів, лише 37 педагогів із 973, що взяли участь в експерименті. Жоден із представників педагогічної спільноти 14 сільських районів та міст цієї області не зміг правильно виконати всі завдання тесту. Менше ніж 25% завдань виконали 11 вчителів математики із 752 учасників експерименту, 33 викладачі англійської мови з 577, 26 із 410 вчителів фізики... Основна кількість педагогів змогла виконати лише 50–75% завдань. 

Серед тих, хто складав тести, були і молоді, і досвідчені наставники. Усі вони (і не раз) пройшли державну атестацію, відзначені різними нагородами і званнями... Усі мають вищу педагогічну освіту (а то й дві) і не одне посвідчення про підвищення кваліфікації в обласних інститутах післядипломної педагогічної освіти. І, що найприкріше, — вони щодня "навчають" дітей... 

Ми свідомо не називаємо області, де проводився експеримент. Бо, відверто кажучи, боїмося, що ця інформація спричинить соціальний вибух серед батьків і спровокує чергову хвилю зневаги до конкретних учителів. Тим більше що учасниками експерименту стали не окремі представники педагогічних колективів, а переважна більшість працюючих педагогів — у деяких районах від 70 до 100% учителів. А назва області особливого значення не має. Адже біда в тому, що гіпотетично подібні результати можемо отримати і в інших регіонах країни. Підстави для 
такого висновку дають результати зовнішнього незалежного оцінювання їхніх вихованців, про що йшлося в нашій статті "Час кричати SOS", опублікованій у DT.UA 22 серпня 
2014 р. 

Наведені факти дають підстави щонайменше для чотирьох висновків. 

Перший. В Україні неабиякими темпами відбуваються процеси професійної деформації вчителя. Її причини — соціальне, морально-етичне, професійне старіння педагогів. У результаті в педагогічних колективах уже сформувався чималий прошарок тих, хто не може і не хоче працювати інакше. Тобто процеси професійної деформації переростають у процеси професійної деградації. Погано, якщо таких, із дозволу сказати педагогів, у колективах 5–15%. 

А коли їх 80% і більше?! І байдуже, в сільському чи міському регіоні працюють такі педагоги. Важливим є інше: їм немає адекватної заміни. 

Другий. В Україні зруйновано систему підготовки кваліфікованих педагогічних кадрів. Після того як наші педінститути стали педуніверситетами і почали готувати за контрактом фахівців з економіки, права, менеджменту, торгівлі, політології, культури тощо, кафедри педагогіки, психології, фізіології, методик поступово виявилися другорядними в неписаних рейтингах важливості. А хто приходить до педуніверситетів здобувати вчительський фах? За даними бази vstyp.info, 2014 року в Уманському державному педагогічному університеті 26% абітурієнтів зараховано на спеціалізацію "Англійська мова" із середнім балом ЗНО із цього предмета в діапазоні від 140 до 149,5 бала; до Полтавського національного педуніверситету за спеціалізацією "Українська мова та література" — 15% абітурієнтів із результатами ЗНО з цього предмета в діапазоні від 140 до 150,5 бала; до Дрогобицького державного педагогічного університету — 11% і до Ніжинського державного університету — 21,4 із балом ЗНО з математики нижчим за 150. Звернімо увагу, що у всіх цих випадках ідеться про денну форму навчання. На заочній ситуація ще гірша. Туди випускники практично перестали вступати або ж приходять ті, в кого результат ЗНО ще гірший, ніж у їхніх колег з денних відділень. Тож виникає запитання — а де ж візьмуться грамотні вчителі української мови, вчителі математики з високим рівнем математичного мислення, вчителі англійської мови, які розуміють живу мову носія? Уже не кажемо про професійно-психологічну готовність до педагогічної діяльності, без чого майбутнього педагога не сформуєш. 

На жаль, в Україні й досі збереглася радянська система, коли єдиною перепусткою до роботи в школі, дитячому садку чи ПТНЗ є диплом про вищу освіту. Цей шматочок пластику видається за рішенням Державної екзаменаційної комісії (ДЕК), що складається з тих самих професорів і доцентів, які цього "педагога" навчали. Тому й байдуже таким ДЕКам, чи просто "прослухав" студент курс лекцій з педагогіки, чи таки здобув необхідні знання; чи працював під час педагогічної практики, чи відбув її, купивши відповідну довідку; чи знає вищу математику, чи давно забув і таблицю множення... Для будь-якого педуніверситету, його ректора, вченої ради набагато важливіше інше — випустити зі своїх стін якомога швидше одних і набрати інших. І знову ж таки — набрати будь-кого, з будь-яким рівнем знань, аби виконати план державного замовлення, щоб отримати бюджетне фінансування. Жодної відповідальності за якість підготовки майбутнього вчителя, як, до речі, й інших фахівців, український університет не несе. Не передбачено такої відповідальності і новим Законом "Про вищу освіту". А тим часом у Росії (ст. 28 федерального закону "Об образовании в Российской Федерации") таку відповідальність передбачено. На етапі роботи над Законом України "Про вищу освіту" ми вносили відповідну пропозицію, зокрема й про матеріальну відповідальність університетів за неякісні освітні послуги, однак робоча група її не прийняла... 

От і випускаємо з педуніверситетів бакалаврів, яких готуємо всього чотири роки (у колишньому СРСР учителя готували не менше ніж п'ять років), нікому не потрібних магістрів, яким додаємо ще один рік — начебто для написання наукової роботи, а на виході найчастіше — начебто наукова робота. А що від такої системи підготовки має школа чи дитячий дошкільний заклад? І яка їм різниця, якщо на роботу приходить молодий магістр-географ, котрий плутає Всесвіт із сонячною системою, або бакалавр-математик, котрий не може знайти спільний знаменник, розв'язуючи приклад із дробами... Тоді й виручають старші колеги. Добре, якщо вони знайшли в собі сили й мужність не потрапити до групи "професійно деформованих".

Третій. У загальноосвітніх навчальних закладах відсутня адекватна система атестації та оцінки педагогічних кадрів. Існуюча — не що інше, як безплідна бюрократична заорганізована процедура з відвертим корупційним присмаком. Підтвердженням цього є той факт, що атестацію УСПІШНО проходять практично ВСІ педагоги. Статистики тих, хто атестації не пройшов, в Україні НЕМАЄ. Як і оприлюднених списків таких горе-педагогів. Попри те, що дуже багато вчителів апріорі її пройти не повинні, бо давно забули і зміст предмета, який викладають, і елементарні засади психології та педагогіки. Натомість знають, як гарно оформити течки з документами, провести "відкриті" уроки, накрити стіл... 

Можна бути улюбленцем дітей, блискуче знати й любити історію чи математику, мати серед випускників переможців олімпіад і гарні результати ЗНО... Головне інше — папірці. А таких під час атестації має бути ДУЖЕ БАГАТО. І обов'язково надрукованих на кольоровому принтері, в гарній течці, з фотографіями й відео. І неодмінно — "відкриті уроки" для начальства і колег. Дарма що більшість таких "відкритих уроків" це показуха, спектакль одного актора... 

Через відсутність об'єктивної системи атестації та оцінювання роботи педагогів, успішність їхньої діяльності визначається за іншим — умінням учителя сподобатися шкільному й вищому начальству, псевдоавторитетом, здатністю "залізною" рукою навести порядок і т.д. і т.п. Чи не тому багато вчителів фактично не проводять уроки, а лише присутні на них. Але зарплату, нехай і мізерну, всі отримують однакову. 

Четвертий. Уже не перший рік освітянська спільнота і вчителі волають про необхідність істотно переглянути навчальні плани в загальноосвітніх навчальних закладах. І це не просто слова. У навчальному плані на 2014/2015 навчальний рік однієї із загальноосвітніх шкіл невеличкого районного центру в 10—11 класах інваріативною частиною передбачено вивчення 23 (!) і варіативною — 
5 предметів. Крім того, що такий навчальний план серйозно загрожує фізичному й психічному здоров'ю учнів, він зумовлює необхідність додатково залучати до педагогічної діяльності велику кількість працівників. Як наслідок — співвідношення учнів і педагогічного персоналу в загальноосвітніх навчальних закладах в Україні істотно відрізняється від аналогічного показника в інших країнах світу. Приміром, у 2009 році в Англії налічувалося 13,7 учня на одного педагогічного працівника, в Польщі — 12,4, у США — 14,7. В Україні у 2009 році було 8,6 учня на одного шкільного вчителя. На початок 2013/2014 навчального року цей показник скоротився до 8 осіб (від 1990/1991 до початку 2013/2014 навчального року кількість учнів із 
7 млн 132 тис. зменшилася до 4 млн 150 тис.), Але чи завжди поява нових предметів у навчальних планах супроводжується появою у школах педагогів із належним рівнем підготовки? На жаль, ні. Тож і маємо ситуацію, коли постійне збільшення кількості предметів, які вивчають у школі, веде до збільшення кількості вчителів із низьким рівнем фахової підготовки. Внаслідок таких, з дозволу сказати, "реформ" перенавантаження зазнають і учні, і без того нещедрий бюджет. Учителів багато, а вчити нікому. 

На нашу думку, ситуація з кадровим забезпеченням загальноосвітньої школи настільки загрозлива, що, вдаючись до медичної термінології, лише терапевтичних засобів для її виправлення буде замало. Потрібна радикальна хірургія. Зарадити могло б запровадження ліцензування педагогічної діяльності. Тобто кожен, хто має вищу педагогічну освіту і бажає працювати в будь-якому навчальному закладі, повинен отримати ліцензію. Ліцензію мають видавати незалежні атестаційні комісії, без будь-якої участі в них чиновництва чи керівників навчальних закладів. Отримання ліцензії має супроводжуватися складанням фахових іспитів і випробувальними тренінгами, які б дали підстави для об'єктивного оцінювання придатності тієї чи іншої особи до педагогічної діяльності, наявності в неї необхідних знань, умінь і навичок. Отримання ліцензії має бути обов'язковою умовою як для випускників вищих навчальних закладів, котрі не мають стажу педагогічної роботи, так і для тих, хто працює вже не перший рік. Для останніх необхідно запровадити практику підтвердження ліцензії кожні чотири-п'ять років, скасувавши нинішню атестацію. Якщо ліцензію не підтвердив, про продовження педагогічної діяльності не може бути й мови, незважаючи на будь-які заслуги, звання, нагороди тощо. 

Чи можна вибудувати таку систему в Україні? Звісно, можна. Подібні системи успішно працюють в багатьох країнах світу. Було б лише бажання і політична воля. 

P.S. До питання про політичну волю і бажання. Експеримент із складання тестів ЗНО педагогами-практиками був проведений у жовтні 2013 року. За час, що минув, у регіоні не відбулося ні суттєвих кадрових змін, не прийнято відповідних управлінських рішень. Педагоги продовжують... сіяти розумне, добре і вічне.

Джерело: http://gazeta.dt.ua/

Переглядів: 130 | Додав: benrem | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: