Вчителі історії Яремчанщини - Наш край
Неділя, 11.12.2016, 14:50
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Яремче 
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії

Яремче (до 2006 року — Яремча) — місто обласного значення в Україні, Івано-Франківській області. Розташоване на річці Прут, на автошляху Івано-Франківськ - Рахів - Ужгород. Залізниця зв'язує місто з обласним центром та Львовом. Яремче - найвідоміший кліматичний курорт Прикарпаття, туристичний центр Івано-Франківщини, центр «зеленого» туризму Прикарпаття, також називають 
обличчям гірськолижної країни Буковель (c.Поляниця).

Вважають, що першим поселився серед гір бідняк Ярема і від його імені пішла назва міста. Утворене в 1787 році. Статус міста з 1963 року. 14 грудня 2006 року ВР України уточнила назву міста - з Яремча на Яремче. До Яремче приєднано два стародавні села - Дора та Ямна, які розташовані відповідно нижче і вище за течією річки Пруту. У цих селах збереглися окремі залізничні станції.

Стародавні часи

Археологічних знахідок у районі Яремча небагато. В праці відомого археолога Ярослава Пастернака (1892–1969) «Станіславщина в сивій давнині» є дані про те, що в селі Дора, в гірському ярі над Прутом, 1874 року знайдено разом кільканадцять штук різного крем'яного знаряддя з надбужанського сирівцю. Був це так званий крем'яний скарб, що засвідчує наявність зв'язків праісторичної Станіславщини із західною Волинню тодішнім товарообмінним шляхом, що йшов з околиць Володимира-Волинського вздовж річок Бугу і Серету в Подністров'я й Покуття.

Як стверджує доцент Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника В. Клапчук, вік перших археологічних знахідок поблизу с. Дори сягає 40 тисяч років. А вже з часів мезоліту (11—7 тис. р. тому) є конкретні докази переходів первісної людини через цю територію: в Старуні Богородчанського району знайдено вироби з обсидіану, родовища якого відомі на Закарпатті; в околицях сусіднього Делятина виявлено так звану площанську культуру, що пов'язана комплексом знахідок, розповсюджених у Паннонії.

Княжі часи

Активне заселення Гуцульщини відбулося у княжу добу. Це відбилося в топонімах Яремчанщини - гора Маливо, потік Боярський (Дора), село Микуличин.

Відомий львівський історик Петро Сіреджук у «Хронології найдавніших згадок міст і сіл Галицької Гуцульщини» наводить дату першої згадки за архівним документом с. Дора - 1618 рік, Ямна - 1618 рік і Яремче - 1787 рік. Цікавою була символіка с. Дора XIX–XX ст., до складу якої тривалий час входило Яремче: постать лева, що крокує вліво (по-геральдичному). Лев зображений з піднятою лівою лапою.

Опришківський рух

Помітний слід в історії українського народу залишило карпатське опришківство. Вже в кінці XVII ст. в околицях Дори і Ямни з'являлися опришки. У загоні Нестора, якого 1618 р. шляхті вдалося спіймати біля Делятина, був один селянин з Ямної. Мешканці Дори і Ямної були учасниками загонів Пискливого та Пинті в 1703-1704 рр.; Григорія Дранки (дорянці Семен Кочержук, Семен Баюрак, Юрко Панчук, Петро Марчук) 1734 р. Славетний ватажок опришків Олекса Довбуш часто бував в околицях Яремче. В селі Ямна проживала сестра Довбуша і звідси походив його побратим і племінник Павло Орфенюк, тут його підтримували однодумці Павло та Степан Дроніви. Уродженцем Дори був побратим і продовжувач справи Довбуша Василь Баюрак.

Після смерті Довбуша (1745) Павло Орфенюк створив свій загін, але наприкінці 1745 р. поляки його розгромили, а сам опришок загинув у бою біля с. Довгілля.

Дорянин Василь Баюрак, очоливши опришків, «стрясав» панів у всіх гірських селах. До його загону зокрема належали Стефан Бабчук та Олексій Іваничук з Ямної. В 1754 р. Василя Баюрака засуджено на жорстоку смерть. Польський поет Ф. Карпінський, очевидець цієї страти, згадував, що перед смертю ватажок Баюрак попросив гірську сопілку, на якій зіграв сумні гуцульські мелодії.

Часто селян залучали до будівництва дороги Делятин - Яблуниця. Ініціатором і реалізатором будови був станіславський староста Францішек Краттер. Свою посаду він обіймав з 1821 до 1833 рр., будова дороги тривала кільканадцять років, була завершена в 1847 році. Неподалік від Стежки Довбуша було кілька чепурних вілл, а за ними повисла над шосе велика скеля, що котилась з Маковиці, названа «Каменем Краттера».

В умовах панування польської шляхти і після встановлення 1772 року влади Австро-Угорщини життя селян Дори і Ямної було надзвичайно тяжким. Гуцули займалися тваринництвом, особливо вівчарством, орної землі було обмаль, доводилось виконувати передусім грошові та натуральні повинності на громадські роботи. Селяни платили грошима подимне, рогівщину, різні контрибуції. Відсутність орної землі позбавляла феодалів можливості вести в горах фільваркові господарства, а тому панщина відігравала незначну роль. У 1786 році при описі ґрунтів Дори записано: «В тому селі фільварку ніколи не бувало».

Яремче вперше згадується 1787 року в так званій Йосифінській метриці - першому поземельному кадастрі Галичини - як присілок с. Дори. В присілку Яремче (1787) проживало 7 родин дорівчан: Петра Бойка, Івана Гнатіва, Федора Савчука, Миколи Стуса, Григора Стифурака, Григора Штифурака та Андруха Халашнюка.

Остання чверть XVIII — початок ХХ ст

В окреме село Яремче виділилося 1895 року після будівництва залізниці Делятин - Вороненко. В 1894 році тут був побудований один з найбільших в Європі арковий залізничний міст з прогином 65 м у просвіті, розрахований інженерами Станіславом Косинським і Зигмундом Кулькою за теорією пружних арок на основі досліджень товариства австрійських інженерів у Відні. На жаль, в 1944 році під час Другої світової війни міст був зруйнований.

Розквіт Яремча як курортної місцевості розпочався 1894 року. До 1899 року було зведено п'ятдесят дерев'яних і мурованих вілл. Їхніми власниками були пани Барауцевич, Бик, Чекалюк, Е. Фішлер, М. Фішлер, доктор Гелертер, доктор Градер (дві вілли), Гальперн, Гірш, Кавецький, княгиня Юліана Пужиніна, Козловський (дві), Кеглер (дві), аптекар Крижановський, Лам (дві), радник Луцький, Медушинський, Карл Обст, радник Огірко, Перфецький, Рапацька, начальник збирачів податків Розенфельд, Шайнер, Скшинський, Скупневич, інженер Шпорек (сім), радник Штенцель, Таллер, доктор Волянський, Збосіл, Згігляр (дві), Зофалова (дві). В середньому будівництво однієї вілли коштувало 7 000 корон.

Яремче все ще було присілком Дори. Бажання стати окремим населеним пунктом було велике. 25 серпня 1896 року створений туристичний клуб «Клуб Яремчанський», головою якого став радник Зонненвенд. Маркувалися стежки для прогулянок у гори, зроблено сходинки до водоспаду Пробій, визначено місця для риболовлі. «Клуб Яремчанський» робив усе, щоб привабити відпочивальників і нарешті відділити Яремче від Дори.

Під час літнього сезону відкрито поштову контору. В 1899 році видавець Леон Забалевич організував випуск газети «Яремче», яка виходила раз на тиждень і тільки в відпочинковий сезон. В 1902 році станіславський фотограф Артиховський у своїх двох віллах відкрив фотосалони. Він також продавав листівки з видами Яремча.

Попри те, що Яремче все ще не було відділене від Дори, в 1900 році відбулися перші вибори «літнього» війта. Нам став відставний радник крайового суду Владислав Луцький. Місцеві газети в 1902 році писали, що Яремче розвивається завдяки Луцькому, котрий не шкодує сил для піднесення його розвитку. Завдяки йому збудовані павільйони для відпочинку, проведено серпантинну дорогу до печер Довбуша, для Яремче відведено 250 моргів державного лісу.

У 1905-1906 роках в Яремчі відпочивало за сезон 1500 чоловік, що приносило власникам вілл до 200 тис. корон щорічно. Затрати на будівництво вілл окуповувалось за 3-5 років.

У 1907 році випущено путівник по Яремчу. Для відпочивальників влаштовували фестини, концерти, ігри тощо. Такі фестини відбулись, наприклад, 11 серпня 1907 року в районі ресторану Ланкоча біля водоспаду. Була багата лотерея (розіграно 500 призів), відбувся концерт військового оркестру зі Станіслава, небо заполонили повітряні кульки, ввечері була зроблена ілюмінація водоспаду, підготовлена різномаїта програма забав. Загалом доходи «Клубу Яремчанського» щорічно сягали значної суми - наприклад від фестин - 1048 корон, з квитків за відпочинок у спеціально відведених для прогулянок місцях - 513 корон, за продаж місць для риболовлі - 88 корон, з продажі листівок - 67 корон.

Часто влаштовувались в Яремчі і різноманітні концерти. Так, в 1906 році перед мешканцями Яремча і відпочивальниками виступив з концертом львівський академічний хор. Тут виконували пісні оперний співак Недем, співачка з Риги Ерне Санадау і улюбленець львівської публіки гуморист Троянівський.

Цікаво, що вже в той час яремчанці дбали про чистоту довкілля. 16 квітня 1905 року мешканці Яремче, зокрема власники вілл та шанувальники населеного пункту, скерували на ім'я надвірнянського старости заяву - протест з вимогою не допустити відкриття кам'яного кар'єру на межі Дори і Яремча, бо його розробка буде погано впливати на здоров'я місцевих жителів і відлякуватиме туристів та мандрівників.

Стараннями В. Луцького 11 серпня 1902 року присілок Яремче було номінально відділено від села Дори (про це писала тодішня газета «Кур'єр Станіславський»). Але фактично лише 17 жовтня 1909 року крайовий сейм у Львові остаточно надав Яремчу статусу окремого населеного пункту. Головою громади в результаті виборів 30-31 травня 1911 року став відставний скарбовий урядник Б. Макаревич. Гербом села Яремче було зображення оленя, що біжить вправо (по-геральдичному).

У 1912 році в Яремчі відпочивало 2403 особи. Того року багато часописів Галичини писали про перебування в Яремчі майбутнього престолонаслідника Карла Франца Йосипа Габсбурга, який згодом став австро-угорським цісарем Карлом І (1916-1918). Його автомобіль (тоді ще небачене для гуцулів чудо) зупинився в Яремчі біля залізнодорожного мосту. Дружина Карла Зита з роду Бурбон-Парма залишилась в автомобілі, а він пішов оглядати міст. У цей момент підійшов місцевий житель і з цікавістю почав вивчати раніше небачений засіб пересування. Дізнавшись, що це мешканець Микуличина, архикнязь посадив цікавого гуцула в автомобіль і привіз у рідне село.

На початку Першої світової війни багато яремчанських юнаків зібрались на привокзальному майдані навпроти готелю Гануса, щоб записатись у Легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Як згадував стрілець технічної сотні Олекса Колодій, цю функцію здійснював добродій Перфецький. Напутню промову перед добровольцями виголосив український письменник, педагог Богдан Лепкий (1872-1941).

Про своє перебування в Яремчі Богдан Лепкий написав оповідання «Папері є?». Тут з ним трапилась прикра подія. В готелі Гануса під час обстрілу містечка згоріли рукописи драми «Мотря» та третього тому «Історії української літератури». Перед наступом російських царських військ письменник з родиною та іншими біженцями покинув Яремче і через Угорщину дістався до Відня.

22 жовтня 1914 року російські війська зайняли Яремче. На цій ділянці в австрійської армії було 300 чоловік і 6 гармат. Під час запеклих боїв Яремче переходило кілька разів з рук у руки, зазнаючи значних втрат. В Дорі було знищено 40% житлових та господарських споруд. У червні 1920 року Яремче як частину Гуцульщини зайняли румунські війська генерала Задека. Командування румунських окупаційних військ визнало окремою адміністративною одиницею Делятинський повіт, куди входила Яремчанщина. В серпні 1919 року румунські війська покинули цю територію і її окупували поляки.

Поволі відбудовувалось зруйноване господарство. 22 березня 1928 року розпорядженням президента Республіки Польща Яремчу надано статусу курортної місцевості. 28 січня 1929 року воєвода Станіславський доктор Наконечніков-Клюковський підписав Статут курорту Яремче.

У міжвоєнний період туристів приваблював відпочинок у таких пансіонатах та віллах Яремча: «Рай», «Маритон», «Гуцулка», «Пристань», «Генеціана», «Морське око», «Вільгрот», «Львів'янка», «Стокрутка». Кімнати були від скромних до класу «люкс». Вартість пансіонату - від 4 до 8 злотих денно.

Великою популярністю користувався купелево-інгаляційний заклад доктора Йозефа Матушевського. В ньому було кількадесят кабін для мінеральних і ароматичних ванн, інгаляторій, тераси для сонячно-повітряних ванн, відділ гідропатичних процедур. Заклад працював круглорічно. Лікування коштувало 7 злотих з особи денно без обмежень перебування. Державні службовці самоврядування, пенсіонери, військові та їхні родини отримували 35% знижки. Лікарі були звільнені від оплати.

В Яремчі прагнули забезпечити гостям належні умови. Електростанція тут функціонувала з 1926 року і належала С. Штруму. Електрівня містилась на тодішній вулиці Пілсудського, на відстані 200 м від залізничного вокзалу. Перед Другою світовою війною роботою закладу керував механік В. Волянюк. Тариф був фантастичним навіть для тих часів - 3,8 злотих за кВт/год.

У Дорі з 1875 року була двокласна школа з українською мовою навчання. Шематизм подає число дітей греко-католиків, що відвідували школу — 151. Школа в Яремчі однокласова, мова викладання польська, дітей греко-католиків — 31, римо-католиків — 10, єврейських дітей — 7. Діти с. Ямна навчались в однокласовій школі з польською мовою викладання. 1932 року в Польщі здійснено реформу освіти, внаслідок якої у Дорі й Яремчі було створено школи другого ступеня, в Ямній - початкову школу. В міжвоєнному періоді в Дорі, Яремчі, Ямній діяли читальні «Просвіти».

[У селі Дора функціонував кооператив «Гаразд» з трьома крамницями і кушнірсько-кравецькою майстернею. Тут також організовано ощадну касу «Райфайзенка». Цікаво, що її вів на громадських засадах колишній державний секретар шляхів сполучення ЗУНР інженер залізниць Іван Мирон (1857–1940), який мешкав у Дорі. Активно діяло товариство «Сільський господар», що мало два відділи: пасічництва і шовківництва. В цьому гірському селі було посаджено кілька десятків садженців шовковиці, а коли вони підросли, завезли гусениць шовкопряда і розподілили між охочих господарів. Та грандіозні плани дорянського відділу «Сільського господаря» перервала війна.

М'який клімат з великою кількістю сонячних днів у році приваблював шанувальників відпочинку в Яремчі та Дорі, найбільше з-поміж української інтелігенції Львова. Так, у Дорі була вілла знаменитого професора Львівської політехніки доктора К. Бартеля. Поблизу збудував свою віллу «Морослава» видатний український оперний співак, «український Карузо» Михайло Голинський (1890–1973), який усіляко сприяв процвітанню Дори. Саме М. Голинський придбав тут гуцульську хату, ґрунтовно перебудував, умеблював і передав як дарунок для славетного художника Олекси Новаківського зі Львова.

Роки Другої світової війни

У вересні 1939 р. в Яремче вступили загони Червоної армії. Була заборонена діяльність українських політичних партій, громадсько-культурних організацій, заарештовано їхніх керівників. У січні 1940 р. Яремче стало районним центром. 30 червня 1941 р. місто окупували німецькі війська. За час Другої світової війни багато пансіонатів були пошкоджені, деякі вілли зруйновані. Значну кількість мешканців Яремча та його околиць було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Від голоду в 1942 році померло понад п'ятдесят людей. Влітку 1943 року в околицях Яремча діяли партизани Сумського з'єднання С. А. Ковпака, які вели виснажливі бої з окупантами. 26 липня 1944 року Яремче було звільнено від фашистів. У боях за Яремчанщину загинуло 565 солдатів та офіцерів Червоної Армії, їх поховали в центрі міста у братській могилі разом з 93 партизанами-ковпаківцями. У 1967 р. на могилі була встановлена скульптурна композиція - постать партизана, який закриває собою прохід в гори (скульптор В. Бородай, архітектори А. Ігнащенко і С. Тутученко).

Багато вихідців Яремчанщини ще на початку 40-х років ХХ ст. влилось у лави Української Повстанської Армії. Нерідко в формуваннях УПА брали участь цілі родини. На території тодішнього Яремчанського району рейдували сотні «Довбуша», «Скуби», «Білого».

У грудні 1952 р. в урочищі «Скала» в с. Дора застрелились, щоб не потрапити живими до рук ворога, троє повстанців: Орфенюк Василь — «Чорноморець», Дудзякий Микола — «Гора», Струк Юрій — «Чорновус». В 1996 р. на братській могилі воїнів УПА був встановлений пам'ятник «Борцям за волю України» за проектом львівського скульптора Петра Штаєра, архітектор — Ігор Петришин.

Повоєний період

Після війни в Яремчі розпочався період відбудови. Населений пункт отримав статус міста обласного підпорядкування. Сюди круглорічно приїжджають багато туристів, їх приваблює не тільки чудова природа, цілюще гірське повітря і можливість займатися зимовими видами спорту. Гуцули — це одна з найяскравіших складових українського етносу, яка зберегла свою самобутність досі. Неповторна природа, пам'ятки історії та культури, своєрідні риси в культурі і побуті гуцулів завжди приваблюють у Карпати туристів. Ці гори однаково красиві, як улітку, так і взимку. «Гори самовартністні і досконалі» - сказав сучасний Івано-Франківський письменник Тарас Прохасько.

Сьогодення

Сьогодні Яремче - відомий низькогірний кліматичний та гірськолижний курорт, центр туризму і відпочинку на Прикарпатті. Місто оточено горами, які на півночі і півдні переходить у мальовничі пагорби, вкриті густими хвойними і листяними лісами. Тут розташовані численні санаторії, у тому числі для хворих на туберкульоз легенів, будинки відпочинку, туристичні бази та готелі.